Всевышний нашу землю создал
Такой, и вовсе не иной, —
С травой, кустами, птичьими гнездами,
С туманом легким над рекой.
И нас — с различными носами
(Ну, значит, каждому свой нос),
С накрашенными волосами,
А то и вовсе без волос.
Зачем гадаешь, так и этак?
Мол, почему? И отчего?
О, ты, подобие креветок,
Шуршанием не тревожь Его.
Он знает сам: зачем? и сколько?
И почему? и отчего?
Молчать тебе бы кофемолкой,
Когда не трогают ее.
* * *
А я пока еще живу,
Я вижу тучи, вижу звезды;
И сладок мне подлунный воздух,
Что поит росами траву.
Я знаю, что земля мала,
Что создана Великой Дланью,
И не от скуки, не случайно.
Вот так. Такие вот дела.
* * *
И снова пьют, и снова плачут;
Пестро от кофточек и блуз.
И снова-снова... это значит:
Кладбищенский настроен блюз.
Два мира встретились здесь близко.
Вот - в сердце поминальный звон;
Грустна и Сонька-аферистка,
И в красном пиджаке бурбон;
Оплакивание — всенародно:
Такое знать у нас зерно.
Сегодня пьем, орем сегодня,
А завтра тоже под дерно.
* * *
Любовь казалась бесконечной,
И очень длинным жизни путь;
Но оказалось: быстротечность —
Легко все можно зачеркнуть.
Права любовь с ее беспечностью,
Права дорога над прудом,
Права и эта быстротечность,
Которой верилось с трудом.
* * *
Никнут и сохнут травы,
В них не заметен след.
Невесть - для какой забавы
Сюда ты пришел, человек.
Невесть - для какого дела,
Невесть - для каких затей.
И, все-таки, свет белый —
Из пряников и плетей.
Для тела ров чёрный вырыт,
Нас время ведет к нему.
Трудно расстаться с миром
Подлунным. А почему?
* * *
Куда ведешь, душа мятежная,
Гордыни верная сестра?
В глухую пустошь, поле снежное? —
Желания боль твоя остра.
Ты хочешь над толпой возвыситься,
Ты хочешь свой оставить след?
Что было с вавилонской вышкою —
Об этом помнишь или нет?
За славою гоняться стоит ли,
Чтобы забраться выше звезд?
Бегущий — первым будет в стойле
Гнилой дожевывать овес.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Студентки - Таисия Кобелева У новелі «Студентки» образ Єви-Ніколь і її брата Джеймса, як іноземців, я вибрала не просто так. Кожна людина, стаючи християнином, отримує від Бога якесь завдання, щоб виконати Його план спасіння людства. Іноді людина виконує це завдання далеко віл свого дому. Ніколь не вважала це місто своїм домом назавжди, вони з братом постійно чекали можливості повернутись на Батьківщину. Так само кожен християнин вважає Землю своїм тимчасовим домом. Тут він виконує Божий задум для нього, адже всі люди народились не просто так.\\r\\n В образі Джеймса показаний той старший брат, про якого мріє кожен. Джеймс опікується своєю сестрою і докладає до її навчання чималих зусиль. Він став опорою своїй молодшій сестрі, яка сама б не вижила в чужій країні і чужому місті.\\r\\n Коли Єва познайомила Лізу, а Джеймс Олега, з Богом, вони виконали своє завдання тут і могли повернутись додому.\\r\\n Ліза і Настя на початку твору – символи дівчат, які вважають, що усім для повного щастя, не вистачає бойфренда. Тому вони більше ніяк не могли пояснити веселий настрій своєї сусідки.\\r\\n Ліза – людина, яка шукає сенс свого життя, шукає наполегливо. Будучи на дні відчаю, вона спочатку піддається йому і кидається на Єву з ножем, потім кидає її під машину. Злякавшись свого вчинку, дівчина трішки бере свої відчуття під контроль і зривається на Насті. На самому дні відчаю Бог подав їй свою Руку через пісню, яку вона почула через відкриті вікна Дому Молитви. Там лунала пісня Олександра Бейдика «Отпусти».\\r\\n Настя – образ впертих людей, яким не жаль нікого, крім себе. Однак в кінці твору вона теж приходить до Бога.\\r\\n
